Іван Вишенський

Поема

Іван Якович Франко

Присвячую А. Кримському

I

Мов зелена піраміда 
на хвилястім синім полі, 
на рівнині лазуровій 
велетенський ізмарагд, —

так облита дивним морем, 
під безхмарим, теплим небом 
зноситься, шумить, пишаєсь, 
спить Афонськая гора.

Спить? Та ні! Природа-мати 
ненастанно тут працює, 
ненастанно строїть, башіть 
ту пестіечку свою.

Унизу, де з хвиль кипучих 
гранітові сірі скали 
гордо, просто вгору пнуться — 
стіни, колоси,стовпи, —

там внизу музика дика 
не вгаває на хвилину, 
б’ються хвилі о каміння, 
бризка піни срібний вал.

А вверху хребти гірськії, 
віковим покриті лісом, 
вічну, тиху пісню грають 
у задумі без кінця,

Та, проте, гора дрімає; 
день і піч пливе над нею 
мов рожева легка хмара, 
крику,гомону її о чуть.