Зайчик у лісі

Настала осінь, але зайчик залишався усе ще сіреньким. Йому дуже хотілося поміняти шубку. Він гасав по лісу, вискакував на сусіднє поле, підбирав покинуту моркву, листя капусти. Ось уже геть усе листя облетіло, навіть дуб почав осипатися. А зайчик усе ще був у сіренькій шубці, що подекуди вже трохи пошарпалась, особливо на боках. Це стало помітним після того, як він мчав від лисиці через зарості терну та шипшини. Спогад про це залишала величезна подряпина на лівому боці, яка спершу довго заживала на його шубці.

Страх як хотілося змінити шубку. Зайчик це чув від старших зайців, а сам ще ніколи не міняв. Він навіть не знав, як це буде. Але скоріше б уже геть усе листя облетіло й почали пролітати білі мухи. То буде сигналом, що час змінити вбрання. Його довгі вуха сторожко ловили кожен звук. Помітити його серед пожухлої осінньої трави було дуже важко. От тільки двоє темних очей світилися серед трави як дві тернини. Такими тернинами вони й залишаться, навіть коли зима накаже змінити йому вбрання.

Алексєєнко Маргарита